Ukraine:«Будинок вдови, що плаче» (особняк Аршавського): Unterschied zwischen den Versionen

Aus goethe.de
Wechseln zu: Navigation, Suche
(Die Seite wurde neu angelegt: „Haus der weinenden Witwe © Goethe-Institut / Nataliia Diachenko Das zweistöckige Haus der wein…“)
 
K (Newline insert before newBox via script)
 
(5 dazwischenliegende Versionen von 2 Benutzern werden nicht angezeigt)
Zeile 1: Zeile 1:
−
[[Datei:UKRAINE_011_1_Witwenhaus_Gebaeude.jpg|750px|thumb|left|Haus der weinenden Witwe © Goethe-Institut / Nataliia Diachenko ]]
+
[[Datei:UKRAINE_011_1_Witwenhaus_Gebaeude.jpg|750px|thumb|left|"Будинок вдови, що плаче" © Goethe-Institut / Наталія Дяченко]]
−
Das zweistöckige Haus der weinenden Witwe befindet sich in der Stadtmitte an der Ecke der Straßen Bankowa und Lutheranska. Ein Kaufmann aus Poltawa, Oleksandr Arschawskyj, kaufte sich hier ein Grundstück und gab dem deutschstämmigen Kiewer Stadtarchitekten Eduard Bradtmann (1856-1926) den Entwurf eines Wohngebäudes in Auftrag. Der Bau begann 1907 und schenkte der Stadt ein weiteres schönes zweistöckiges Haus im Jugendstil. Im Erdgeschoss gab es 10 Wohnzimmer, ein Esszimmer, eine Vorhalle und eine gedeckte Veranda. Die Planung des ersten Stocks glich der Planung des Erdgeschosses. Das Haus wurde mit einer damals sehr modernen Wasserheizung ausgestattet. Die Innenausstattung zeichnete sich durch schöne Stuckverzierungen aus. Die massive Haupttreppe wurde aus Marmor gefertigt, die Hintertreppe - aus Granit.
+
Двоповерховий «Будинок вдови, що плаче» розташований у центрі міста, на розі вулиць Банкової та Лютеранської. Полтавський купець Олександр Аршавський придбав тут ділянку і дав доручення київському міському архітектору німецького походження Едуарду Брадтману (1856-1926) спроектувати житловий будинок. Будівництво почалося у 1907 році, і за якийсь час у Києві з’явився напрочуд красивий двоповерховий дім у стилі модерн. На першому поверсі було 10 кімнат, вітальня, їдальня, вестибюль та крита веранда. Планування другого поверху не відрізнялося від першого. Будинок був оснащений дуже сучасною на той час системою водяного опалення. Інтер'єр складався переважно з красивих ліпних прикрас. Масивні головні сходи були зроблені з мармуру, «чорні сходи» – з граніту.
  
−
[[Datei:UKRAINE_011_2_Witwenhaus_Giebel.jpg|750px|thumb|left|Giebel des Hauses der weinenden Witwe © Goethe-Institut / Nataliia Diachenko ]]
+
[[Datei:UKRAINE_011_2_Witwenhaus_Giebel.jpg|750px|thumb|left|Фронтон "Будинку вдови, що плаче" © Goethe-Institut / Наталія Дяченко]]
−
Das Haus der weinenden Witwe verdankt seinen Namen einem Maskaron in Form eines Frauenkopfs, dessen Stirn mit einem Kastanienblatt verziert ist. Wenn es regnet, rollen die Tränen über die Wangen der Frau, die von Kiewern als weinende Witwe bezeichnet wird.
+
Свою назву будинок отримав через маскарон у вигляді жіночої голови, чоло якої прикрашене каштановим листям. Коли йде дощ, сльози котяться по жіночих щоках, тож кияни називають її «вдовою, що плаче» або «невтішною вдовою».
  
−
[[Datei:UKRAINE_011_3_Witwenhaus_weinende-Witwe.jpg|750px|thumb|left|Die weinende Witwe © Goethe-Institut / Nataliia Diachenko ]]
+
[[Datei:UKRAINE_011_3_Witwenhaus_weinende-Witwe.jpg|750px|thumb|left|"Вдова, що плаче" © Goethe-Institut / Наталія Дяченко]]
−
Die Kunsthistoriker sind sich nicht darüber einig, wer auf dem berühmten Maskaron abgebildet ist. Einige glauben, es sei der prophetische Vogel Gamayun, der in der östlichen Mythologie Freude, Reichtum und Macht symbolisiert. Die Darstellung des Vogels Gamayun war während der Epoche des Symbolismus und der Moderne besonders populär. Es ist nicht bekannt, ob der Besitzer, der Architekt oder ein unbekannter Bildhauer auf die Idee kam, das Haus mit dem wundervollen Frauenantlitz zu krönen, das architektonisch mit dem Gebäude harmoniert.
+
Проте мистецтвознавці не можуть дійти згоди, що саме зображено на маскароні. Дехто вважає, що це віщий птах Гамаюн, який у східній міфології символізує радість, багатство та владу. Зображення птаха Гамаюн було особливо популярним в епоху символізму та модерну. Наразі невідомо, у кого – власника, архітектора чи невідомого скульптора – виникла ідея прикрасити будинок незвичним жіночим образом, але достеменно зрозуміло, що це чудово поєднується з усією архітектурою будівлі.  
  
−
Oleksandr Arschawskyj, der Besitzer des Hauses, gehörte zu einer neuen Generation von Geschäftsleuten. Statt einem Pferdestall ließ er zwei Autogaragen und ein Fahrerzimmer bauen. Doch wegen eines fälligen Baukredits war Arschawskyj gezwungen, das Haus zu verpfänden und später zu verkaufen. 1918 wurde das Haus beschlagnahmt und verstaatlicht. Während der Sowjetzeit waren hier verschiedene staatliche Einrichtungen untergebracht.
+
Власник будинку Олександр Aршавський належав до нового покоління бізнесменів. Замість звичних на той час стаєнь він наказав побудувати два гаражі й кімнату для водіїв. Тим не менш, через непогашений кредит на будівництво Аршавський був змушений закласти будинок і пізніше його продати. У 1918 році будинок було конфісковано і націоналізовано. За радянських часів у будинку розміщувались різні державні установи.  
  
−
[[Datei:UKRAINE_011_4_Witwenhaus_Herbst.jpg|750px|thumb|left|Haus der weinenden Witwe im Herbst © Goethe-Institut / Nataliia Diachenko ]]
+
[[Datei:UKRAINE_011_4_Witwenhaus_Herbst.jpg|750px|thumb|left|"Будинок вдови, що плаче" восени © Goethe-Institut / Наталія Дяченко]]
−
Mit der Unabhängigkeit der Ukraine wurde das Haus zu einer der offiziellen Residenzen des Staatspräsidenten der Ukraine. Oft logierten hier hochrangige ausländische Gäste. Erst 2007 wurden Journalisten zum ersten Mal zur Besichtigung des Hauses eingeladen. Von den ersten Besitzern des Hauses sind in der Innenausstattung drei Swarovski-Kronleuchter, Schmucksachen und ein Kamin erhalten geblieben.{{#newBox:listbox}}
+
З набуттям незалежності України будинок став однією з офіційних резиденцій Президента України. Тут часто проживали високоповажні іноземні гості. Журналістів вперше запросили відвідати цю будівлю лише у 2007 році. Від перших господарів будинку в інтер'єрі збереглись три люстри Сваровскі та камін.
−
== Standortinformationen ==
+
{{#newBox:listbox}}
−
'''Haus der weinenden Witwe'''<br>
+
== Контакти ==
−
Kiew, wul. Lutheranska 23
+
'''"Будинок вдови, що плаче"'''<br>
 +
Київ, вул. Лютеранська, 23

Aktuelle Version vom 4. September 2020, 16:29 Uhr

"Будинок вдови, що плаче" © Goethe-Institut / Наталія Дяченко

Двоповерховий «Будинок вдови, що плаче» розташований у центрі міста, на розі вулиць Банкової та Лютеранської. Полтавський купець Олександр Аршавський придбав тут ділянку і дав доручення київському міському архітектору німецького походження Едуарду Брадтману (1856-1926) спроектувати житловий будинок. Будівництво почалося у 1907 році, і за якийсь час у Києві з’явився напрочуд красивий двоповерховий дім у стилі модерн. На першому поверсі було 10 кімнат, вітальня, їдальня, вестибюль та крита веранда. Планування другого поверху не відрізнялося від першого. Будинок був оснащений дуже сучасною на той час системою водяного опалення. Інтер'єр складався переважно з красивих ліпних прикрас. Масивні головні сходи були зроблені з мармуру, «чорні сходи» – з граніту.

Фронтон "Будинку вдови, що плаче" © Goethe-Institut / Наталія Дяченко

Свою назву будинок отримав через маскарон у вигляді жіночої голови, чоло якої прикрашене каштановим листям. Коли йде дощ, сльози котяться по жіночих щоках, тож кияни називають її «вдовою, що плаче» або «невтішною вдовою».

"Вдова, що плаче" © Goethe-Institut / Наталія Дяченко

Проте мистецтвознавці не можуть дійти згоди, що саме зображено на маскароні. Дехто вважає, що це віщий птах Гамаюн, який у східній міфології символізує радість, багатство та владу. Зображення птаха Гамаюн було особливо популярним в епоху символізму та модерну. Наразі невідомо, у кого – власника, архітектора чи невідомого скульптора – виникла ідея прикрасити будинок незвичним жіночим образом, але достеменно зрозуміло, що це чудово поєднується з усією архітектурою будівлі.

Власник будинку Олександр Aршавський належав до нового покоління бізнесменів. Замість звичних на той час стаєнь він наказав побудувати два гаражі й кімнату для водіїв. Тим не менш, через непогашений кредит на будівництво Аршавський був змушений закласти будинок і пізніше його продати. У 1918 році будинок було конфісковано і націоналізовано. За радянських часів у будинку розміщувались різні державні установи.

"Будинок вдови, що плаче" восени © Goethe-Institut / Наталія Дяченко

З набуттям незалежності України будинок став однією з офіційних резиденцій Президента України. Тут часто проживали високоповажні іноземні гості. Журналістів вперше запросили відвідати цю будівлю лише у 2007 році. Від перших господарів будинку в інтер'єрі збереглись три люстри Сваровскі та камін.

Контакти

"Будинок вдови, що плаче"
Київ, вул. Лютеранська, 23

Abgerufen von „http://lbs.goethe.de/mediawiki/index.php?title=Ukraine:«Будинок_вдови,_що_плаче»_(особняк_Аршавського)&oldid=17100“